Чи зможе генеральний директор Cloudflare Метью Принс врятувати веб від ШІ?

Сьогодні я розмовляю з Метью Прінсом, генеральним директором Cloudflare. Цей епізод є частиною серії з двох частин про майбутнє бізнесу.

Метью вже був у нашій програмі близько двох із половиною років тому — у момент, який тоді здавався нам переломним для інтернету. А тепер виявляється, що все стало ще божевільнішим через ШІ, і Метью та Cloudflare опинилися прямо в центрі цих подій.

У червні Cloudflare виявила, що боти становили понад половину інтернет-трафіку. Ця цифра постійно зростає, оскільки дедалі більше ШІ-компаній сканують дедалі більшу частину вебу, а тепер дедалі більше ШІ-агентів намагаються робити щось в інтернеті замість людей. Cloudflare розташована між вебсайтами та всіма цими агентами й надає власникам сайтів певний рівень контролю: власники можуть заблокувати всі ці ШІ-інструменти, дозволити їм доступ або, як ви почуєте, дозволити доступ лише тим, хто може за нього заплатити.

Отже, ми з Метью поговорили про те, як контролювати всіх цих ботів, який безлад вони створюють у вебі та яка інформація може стати цінною в майбутньому, коли почнуть формуватися схеми оплати. Ви почуєте, як я досить прямо запитую, чи є деякі описані ним наслідки насправді хорошими — Метью вдумлива людина, і його відповідь не виходить у мене з голови навіть після завершення цієї розмови.

ШІ також перевертає все всередині Cloudflare. Раніше цього року компанія звільнила понад тисячу людей — 20 відсотків штату, — а потім Метью написав колонку про це рішення, яка вийшла в Wall Street Journal із заголовком «Як я обираю, яких працівників Cloudflare замінити ШІ». Це абсолютна приманка для Decoder за всіма параметрами: ШІ, великі суперечливі рішення та організаційні структури — все в одному матеріалі.

І ще одне перед початком: ви можете підписатися на Decoder на YouTube, де ми публікуємо нові епізоди щопонеділка та щочетверга.

Отже: Метью Прінс, генеральний директор Cloudflare. Починаємо.

Це інтерв’ю було трохи відредаговане для стислості та ясності.

Метью Прінс, ви співзасновник і генеральний директор Cloudflare. Ласкаво просимо знову до Decoder.

Дякую, що запросили.

Я дуже радий знову з вами поговорити. Минуло близько двох років відтоді, як ви були в програмі. Я щойно переглядав той епізод і сказав вам щось на кшталт: «Для інтернету настав доленосний час». І я навіть близько не мав рації. Тепер для інтернету настав ще доленосніший час.

Ви перебуваєте на передовій перезапуску способів, у які компанії працюють зі ШІ. Це найбільша приманка для Decoder за всю історію. Я хочу поговорити про ботів та інтернет, видавців і Google — про все, у чому ви перебуваєте в самому центрі. Але почнімо із самого початку.

Cloudflare — складна й важлива компанія. Минулого разу в програмі ви сказали: «Cloudflare — це сервіс, який робить інтернет швидшим і захищає його від поганих хлопців». Ви й досі так описали б діяльність Cloudflare?

Зазвичай я так відповідаю, коли намагаюся відповісти на запитання на коктейльній вечірці й більше не хочу розмовляти з цією людиною. Якщо ж я хочу продовжити розмову, то кажу, що Cloudflare намагається перебудувати інтернет так, як його слід було побудувати від самого початку, якби ми знали, наскільки важливим він стане.

Ми керуємо гігантською мережею. Ми присутні більш ніж у 350 містах по всьому світу, буквально маємо тисячі дата-центрів. У всіх цих місцях працює наше обладнання, а далі ми робимо кілька речей. Якщо ви намагаєтеся розмістити застосунок або контент онлайн, ми дбаємо про його безпеку. Якщо ви людина або працівник онлайн, ми гарантуємо безпеку всюди, куди ви заходите в інтернеті. Ми допомагаємо людям створювати застосунки, здатні масштабуватися до аудиторії всього інтернету й працювати на нашій інфраструктурі. Це найшвидше зростаюча частина нашого бізнесу.

Нещодавно ми почали думати про те, як бізнес-модель інтернету кардинально змінюється, і намагаємося допомогти сформувати майбутню бізнес-модель інтернету та зробити її якомога здоровішою.

Чи можу я поєднати бізнес-модель інтернету, те, як інтернет мав би працювати, і прагнення Cloudflare побудувати інтернет таким, яким він мав би бути?

Це дещо інше, ніж «Cloudflare захищає від поганих хлопців». Зазначу, що саме це ви сказали мені минулого разу, тож тепер у мене складається враження, що ви не хочете розмовляти зі мною на коктейльній вечірці, але гаразд. Це зміна. Просто помітна зміна.

Бізнес-модель інтернету кардинально змінилася через ШІ, бот-трафік, ШІ-скрейпери — через усе це. Опишіть, якою, на вашу думку, є бізнес-модель інтернету зараз і якою вона має бути.

Принаймні останні 30 років бізнес-моделлю інтернету була реклама. Це не вся бізнес-модель інтернету, але саме вона значною мірою забезпечила зростання вебу й створила те, чим ми всі користуємося сьогодні, а це справжнє диво.

Компанія, яка зробила для цього більше за будь-яку іншу, — Google, що протягом останніх 28 років фактично визначала цей процес. Ми всі думаємо про Google як про пошук, але компанія справді вибудувала всю екосистему онлайн-реклами. Вона придбала DoubleClick, створила такі інструменти, як Google Analytics, що дають змогу побачити, хто приходить на ваш ресурс. Це справжній герой того, що я називаю першим поколінням інтернету та першим поколінням вебу.

Але дуже швидко змінюється те, хто саме користується вебом — або що саме ним користується. Торік у листопаді я був на Web Summit, великій європейській технологічній події, і мене запитали: «Коли, на вашу думку, нелюдський трафік — агенти та все подібне — перевищить людський онлайн-трафік?» У нас багато даних, бо ми бачимо величезну частину інтернету, тож ми зібрали всі ці дані, проаналізували їх і сказали, що у другій половині 2027 року автоматизований трафік стане більшим за людський. Здавалося важливим, що вперше в історії інтернету ми змогли це побачити.

У березні цього року, 2026-го, мене знову запитали про це на South by Southwest. Ми знову проаналізували дані, і дата посунулася: тепер це мала бути вже перша половина 2027 року. Ми подумали: «Ого, це зростає. Ця штука зі ШІ справді має велике значення, люди шалено ним користуються, і він генерує величезний обсяг трафіку».

Я був приголомшений, коли лише через кілька місяців, у травні, команда прийшла до мене й сказала: «Ви не повірите, але автоматизований трафік уже перевищив людський онлайн-трафік». І він шалено зростає. Якщо екстраполювати це в майбутнє — з величезним застереженням, адже досі кожен мій прогноз виявлявся неправильним, — ми вважаємо, що через п’ять років автоматизований трафік буде в 1000 разів більшим за людський. Не тому, що людський трафік зменшиться — ми вважаємо, що він залишиться приблизно на тому самому рівні, — а тому, що спостерігаємо вибухове зростання всього іншого трафіку.

Проблема в тому, що якщо трафіку стане в 1000 разів більше, хтось має платити за інфраструктуру, яка його забезпечує. Для цього знадобляться пропускна здатність, сервери та багато іншого.

А традиційна модель оплати — реклама — для ботів не працює. Боти не натискають на рекламу. Вони не реагують на красиві візуальні образи й те, що ми традиційно називаємо брендом. Нам доведеться вигадати щось інше, що забезпечить цю неймовірну ненаситну потребу, яка надалі тиснутиме на інтернет. Я витрачаю багато часу, намагаючись зрозуміти, як це виглядатиме.

Коли ви описуєте це як бізнес-модель, це означає, що будуть клієнти, дохід і прибуток. І я не знаю, чи це все взагалі буде.

Доходів точно буде багато.

Ну, можливо, для Cloudflare та Google, але для…

Або для Anthropic! Anthropic додала 10 мільярдів доларів доходу за один місяць. Попит на ці ШІ-сервіси величезний. А якщо ви ШІ-компанія, вам насправді потрібні три речі.

Вам потрібні талановиті фахівці та дослідники. І зараз їх бракує. Нам бракує людей, які справді розуміють, як будувати ці системи, але це зміниться. Кожен університет у світі відновлює свої кафедри ШІ. Ми шалено навчаємо людей. Ринки праці досить ефективні. У цю сферу приходитиме дедалі більше людей.

Друге, що вам потрібно, — чипи. Потрібен кремній, щоб запускати ці системи. Сьогодні найкраща у світі в цьому Nvidia, але є багато інших — AMD, Qualcomm, усі гіперскейлери, — які створюють власні чипи для їхнього живлення. Хоча зараз ми маємо величезний дефіцит кремнію та можливостей фактично живити й запускати ці системи, це теж зміниться.

Третє, що завжди було потрібно, — дані для навчання всіх цих різних моделей. І це єдина річ, яка, на мою думку, розвиватиметься у протилежному напрямку. Історично ми зробили інтернет повністю відкритим і надали ботам доступ до всього, що створюється.

Думаю, це починає змінюватися. Ми бачимо зрушення: дедалі більше людей, які створюють контент — фактично створюють інформацію, — кажуть: «Можливо, людям ми віддамо це безплатно, але якщо за цим приходить бот, то боти мають платити, бо вони не пропонують традиційного обміну “віддай, щоб отримати”. Ми не можемо показати їм рекламу й завдяки цьому оплачувати створення контенту».

Те, що ми бачимо, фактично повертає нас до деяких оригінальних протоколів інтернету. Протокол 403, написаний у першій версії Netscape, насправді означав «потрібна оплата», і за контент, який ви отримуєте, треба було платити. Ой, перепрошую, я сказав 403, насправді це 402.

Ми працюємо з іншими провідними компаніями, такими як Coinbase і Stripe, щоб відповісти на запитання: «Як дозволити людям, які створюють контент, роблять щось онлайн або розміщують вебсайт, сказати: в обмін на тисячі й тисячі разів більший трафік, який до вас приходитиме, ви, можливо, не отримаєте рекламних доходів, але можете отримувати частку цента щоразу, коли хтось звертається до цієї інформації».

Звідки береться ця частка цента? Із комісії, яку люди платитимуть за своїх ШІ-агентів та інші наявні системи, подібно до того, як сьогодні працюють Spotify чи Apple Music.

Мені подобається, що менш ніж за 10 хвилин ми вже повернулися до мрії 1996 року про мікроплатежі у вебі. Давайте ще трохи затримаємося на цьому.

Коли я сказав «бізнес-модель», я насправді говорив про стимули. Можливо, для інформації справді існуватиме певна бізнес-модель. Ви опублікуєте нову інформацію, боти прийдуть її знайти, і так, протокол 402 оживе, а ми здійснюватимемо, не знаю, криптомікроплатежі через Stripe на базі Cloudflare. Це один із варіантів майбутнього, про який багато людей давно говорять.

Мене непокоїть саме те, що потрібні стимули, аби все це запустити у вебі, коли я говорю про бізнес-модель, клієнтів і доходи. Якщо я створю вебсайт і вважатиму, що більшість моїх клієнтів будуть ботами, а не людьми, я можу цього не робити. Я можу просто створити канал у TikTok, а потім монетизувати свою аудиторію TikTok у будь-який зручний спосіб. Здається, саме зараз, у цю мить, відбувається дуже великий перелом.

Ви згадали Google, і я багато разів запитував вас про це. Стимули для розміщення нової інформації у вебі, здається, постійно слабшають. Це вже просто не виглядає хорошою ідеєю. З іншого боку, веб як програмна платформа — на абсолютному піку. Кожен новий застосунок є вебзастосунком, а якщо це десктопний застосунок, то це просто Electron. Із вебом як платформою для застосунків відбувається щось неймовірне, а з вебом як інформаційною платформою — щось руйнівне. І ви намагаєтеся поєднати ці явища, так? Ви намагаєтеся сказати, що ми можемо змінити стимули тут.

Як може виглядати майбутнє — можливо, мікротранзакції, можливо, щось інше, — у якому стимули робити веб інформаційною платформою будуть такими ж хорошими, як у YouTube?

Ви описали суперечність, яку зараз важко узгодити. Якщо подивитися на такі речі, як загальнодоступні дані про внески до Wikipedia, вони суттєво скоротилися, бо люди думають: «Який сенс додавати інформацію до Wikipedia?» Люди роблять це з багатьох причин.

Колись, якщо ви додавали щось до Wikipedia, то знали, що люди принаймні читають Wikipedia. Тепер інтерфейс, через який люди споживають цю інформацію, — не сама Wikipedia. Вони просто читають відповідь через систему відповідей, якою користуються: OpenAI, ChatGPT, Anthropic Claude, Grok у X чи будь-що інше. І це означає, що редактори Wikipedia кажуть: «Можливо, мені вже не так варто цим займатися».

З іншого боку, веб загалом фактично занепадав приблизно з 2012 року. Наприкінці 1990-х і протягом 2000-х він шалено зростав. Приблизно з 2012 року ви справді бачили плато й фактичне скорочення — до приблизно 2025 року, коли щось змінилося. Приблизно з жовтня 2025 року різні платформи вайб-кодування спростили створення вебсайтів для будь-кого, і дедалі більше людей почали створювати такі застосунки. І, як ви сказали, навіть ваш десктопний чи мобільний застосунок дедалі частіше є лише оболонкою навколо того, що фундаментально є вебзастосунком.

Зростання самого вебу — із дійсно якісними матеріалами та значно більшою кількістю людей, які роблять внесок, — сьогодні відбувається швидше, ніж будь-коли від початку 2000-х. У цьому й полягає напруга між цими явищами.

Cloudflare унікальна тим, що ми розташовані перед більш ніж 20 відсотками вебу й можемо подолати деякі проблеми зі стимулами. Ми можемо дуже швидко ввімкнути функцію й сказати: «Гаразд, ви маєте заплатити частку цента, щоб отримати доступ до цієї інформації». І це може започаткувати необхідний процес.

Якщо не буде чогось подібного, ми зіткнемося з масштабною трагедією спільного ресурсу. Уявімо, що сьогодні я запитую свого улюбленого ШІ-агента, куди піти пообідати. Якби я шукав сам, то, можливо, переглянув би кілька різних меню. А мій ШІ-агент сьогодні сканує кожне меню в окрузі, щоб зрозуміти, що відбувається. Лише один із цих закладів зрештою отримає мої гроші на обід. Якщо це нескінченно розширювати й не встановлювати жодної ціни, то в якийсь момент мій агент буквально перегляне кожен доступний ресурс в інтернеті, а потім повернеться й скаже: «Знаєте, вам варто піти у Wendy’s».

Це величезне марнотратство. Потрібно, щоб кожне завантаження вебсторінки мало певну вартість. Є пропускна здатність, сервери й інші речі, що стоять за цим, і хтось має за них платити. Якщо це не буде реклама і не буде безпосередня торгівля, має існувати щось, що встановлює певні обмеження. Ми в хорошій позиції, щоб сказати: так, це може бути крихітна сума — тисячна частка цента чи щось подібне. Але цього достатньо, щоб почати оплачувати інфраструктуру.

Якщо у вас надзвичайно цінний контент, якщо ви новинний видавець або науковець, то, можливо, поверх цього буде премія, яку ви стягуватимете, кажучи: «Я не дам вам цей контент, якщо ви не заплатите більше, але я вважаю його цінним, і ми можемо створити для нього ринок».

Щоб це сталося, потрібен такий гравець, як ми, який зможе запустити цей ринок. Але після його запуску ми побачили з боку покупців — великих ШІ-компаній, — що всі вони готові це робити. Ми побачили з боку продавців — великих творців контенту, — що всі вони дуже схвильовані цією можливістю. Найбільше бракувало технології, яка поєднала б ці дві сторони, і саме її ми багато часу створюємо.

Теоретичною основою цієї розмови, здається, є сама ідея дефіциту. Я колишній юрист із авторського права, і протягом багатьох років авторське право мало вбудований механізм важливості: одна копія компакт-диска була однією копією компакт-диска. Якщо ви хотіли ще одну, зробити її було досить складно. Навіть коли це стало легко, потрібен був ще один фізичний CD-R, а це створювало певну вартість для кількості копій, які можна було зробити, і потім їх було важко поширювати.

Усе це зникло з появою інтернету. Ми перевели все в цифрові файли, і вартість створення ще однієї копії впала до нуля. Думаю, багато споживачів очікували, що все буде безплатним. Є відома цитата: «Інформація хоче бути вільною». Усі забувають другу половину цієї цитати: «Інформація також хоче бути дорогою, бо її важко створювати». А інтернет просто перевернув усе з ніг на голову.

Механізм обмеження фізичних носіїв, який створював певний дефіцит і, відповідно, певну економічну цінність, яку можна було виміряти, зник, і ми вирішили, що інформація має коштувати нуль, а можливо, підтримуватися рекламою. Насправді виникла цінна напруга, бо реклама по-своєму теж була дефіцитною. Ви говорите про створення дефіциту за допомогою технологій.

Ми завжди говоримо, що для ринків потрібні пропозиція та попит. Це не зовсім правильно. Попит потрібен точно, і в ідеалі ви хочете нескінченного попиту або якомога більшого. Нескінченний попит, мабуть, був би поганим, бо тоді було б важко визначити ціну, але попит вам потрібен.

А ще вам потрібна обмежена пропозиція. Немає ринку повітря там, де ми зараз сидимо, бо повітря вдосталь. Але якщо ми підемо пірнати з аквалангом, раптом з’явиться ринок повітря, бо під водою повітря обмежене, і за нього потрібно платити.

Коли я думаю про те, як це може виглядати в майбутньому, я звертаюся до прикладу музики. Я літав до Стокгольма зустрічатися з Даніелем Еком, який заснував Spotify, і це була надзвичайно цікава розмова. Якщо поглянути на історію музики, колись більшість продажів музики припадала на компакт-диски, альбоми чи щось подібне. Потім прийшов інтернет, а разом із ним Napster, Grokster, Kazaa та всі інші сервіси, які фактично перетворили музику на товар і зробили її безплатною для всіх. Навіть якщо ви надзвичайно законослухняна людина, більшість просто завантажувала музику, бо хотіла мати до неї доступ.

Якщо повернутися на 23 роки назад, уся музична індустрія оцінювалася приблизно у 8 мільярдів доларів. Це багато грошей, але не так багато для всієї музичної індустрії — The Beatles, The Rolling Stones і всіх інших. Люди казали: «Ми не можемо на цьому заробляти».

А потім Стів Джобс виходить на сцену й оголошує про iTunes: пісня коштуватиме 99 центів, але матиме обкладинку, високу якість та інші переваги.

Та найбільше це апелювало до емоції: «За музику слід платити». Це не та бізнес-модель, яка перемогла, але вона стала прапорцем, який засвідчив: ця інформація справді варта грошей і є цінною. А iTunes зрештою породив Spotify та подібні сервіси. І неймовірно, що лише торік Spotify перерахував близько 12 мільярдів доларів назад в екосистему творців музики. Ми можемо сперечатися, чи отримують їх правильні люди й чи справедливо їх розподіляють.

Це моя улюблена тема для суперечок, бо я вважаю, що все, що відбувається з музичною індустрією, через п’ять років відбувається з усіма іншими. Тож я багато про це думаю.

І тут, на мою думку, відбувся цікавий поворот — і він може бути добрим або поганим: суми, що сплачуються, або самі музичні файли стали дуже дешевими. Можна отримати мільйон прослуховувань у Spotify й не заробити жодних грошей, але доходи від гастролей, комерційного спонсорства, ліцензування музики для фільмів і реклами стрімко зросли.

Це просто неправда.

Чому приватні інвестиційні компанії купують музичні каталоги за сотні мільйонів доларів? Відповідь у тому, що заробляти на потоковому прослуховуванні музики надзвичайно вигідно. Лише Spotify перераховує 12 мільярдів доларів музичній індустрії, фактичним правовласникам.

Від Spotify у цю сферу надходить набагато більше грошей, ніж від гастролей чи будь-чого іншого. Це інші способи заробітку, але саме стримінг забезпечує справжнє зростання.

Я лише хочу провести тут розмежування. Ви прийшли не для того, щоб сперечатися зі мною про музику — це моє улюблене заняття, тож перепрошую, що я саме цим і займаюся. Але приватні інвестиційні компанії зароблять ці гроші, а не музиканти. Вони платять деяким власникам каталогів за певні речі, але ці гроші, що вливаються…

Якби The Beatles, The Rolling Stones чи хтось інший із тих, хто нещодавно продав свої музичні каталоги, залишили їх собі, музиканти отримали б ці гроші. Саме вони ухвалюють рішення. А коли вони продають права, то отримують чек.

Вони справді отримують чек, але порівняння, яке я проводжу…

Якщо ви виграли в лотерею, що для вас краще: отримувати виплати протягом наступних 50 років чи взяти всю суму одразу? Це компроміс, на який вони погоджуються, але зараз у створення музики вкладається більше грошей, ніж будь-коли в історії людства. Технології не є за своєю суттю руйнівником цінності інформації. У цьому випадку вони стали потужним засобом підвищення цінності, дозволили людям знаходити аудиторію і, так, продавати більше квитків на концерти.

Саме про таку модель нам і потрібно думати. Як узяти те, що зробив Spotify, — об’єднати ресурси багатьох людей, які платять за доступ до всього каталогу музики, — а потім повертати ці кошти музикантам на основі певного алгоритму, який, сподіваємося, винагороджує реальне створення цінності.

А що, якби з частини коштів, які сплачуються різним ШІ-компаніям, оплачували не лише працю дослідників, що створили ШІ-системи, і чипи, а й контент — справжні знання, на яких ці системи навчаються? Саме така модель потрібна, щоб відкрити шлях до справжнього золотого віку створення інформації.

Я не порівнюю це з тим, чи продаватимуть літні рок-зірки свої каталоги й отримуватимуть гроші, бо вони постаріли. Це нормально, вони можуть так робити. Я радше кажу, що описаний вами перехід до доступу, до повністю відкритого доступу в Spotify до кожної пісні, яку коли-небудь створили, а потім переміщення кількох центів, збагачення одних і збіднення інших — докорінно змінює всю бізнес-модель музики.

Розмова з Даном була захопливою, але він сказав одну річ: «Якщо ви заходите у Spotify і шукаєте Taylor Swift, “Shake It Off”, ми показуємо результат і майже впевнені, що дали вам те, що ви шукали».

З іншого боку, якщо ви заходите у Spotify й шукаєте: «Я хочу пісню під диско-ритм про те, як весело танцювати з моїм котом», таких пісень майже немає. Вони знають, що будь-який результат буде досить невдалим. Але цікаво те, що відбувається далі. Вони беруть пошукові запити, для яких не мають хороших результатів, і передають їх творцям музики.

У цьому є щось неймовірне. Вони кажуть: «Ось емоція, яку хтось шукає, але на яку в нас немає хорошої відповіді. Тож ми передамо цей запит творцям музики».

Це один із тих моментів, коли всі подумають: «Я не ту професію обрав». Є чоловік у Данії, який заробляє 40 мільйонів євро на рік, пишучи пісні за незадоволеними запитами Spotify, і він не один такий. Він найуспішніший, але є багато людей, які заробляють буквально мільйони євро або доларів на рік, пишучи пісні про те, що люди шукають, але чого не існує.

А тепер екстраполюйте це на наступний рівень. Уперше в історії людства ми створили математичну модель людських знань. Саме цим є великі мовні моделі. Ми знаємо, що вони знають, але також знаємо, чого їм бракує. Я уявляю це як величезний шматок швейцарського сиру: сиру багато, але в ньому багато дірок.

Найцікавіше, що коли ви розмовляєте з керівниками великих ШІ-компаній і запитуєте: «За що ви хочете платити?», вони не хочуть ще однієї історії про те, що відбувається за адресою Пенсильванія-авеню, 1500 [sic], якою нинішнє медіасередовище шалено нас годує. Вони хочуть заповнити дірки в сирі. Їм потрібні нові знання, про які раніше ніхто не знав.

У мене є приклад, коли це справді працює. Ми з дружиною володіємо невеликою місцевою газетою в нашому рідному місті Парк-Сіті, штат Юта. Думаю, цього року ми заробимо на ліцензійних угодах зі ШІ більше, ніж на цифровій рекламі. Місцеві медіа — саме той тип контенту, який у медійному світі майбутнього буде набагато ціннішим, але в медійному світі, з якого ми виходимо, його повністю знищили, бо там важливими були обсяг, масштаб і поділ. А місцеві медіа — це про те, щоб розповісти вам про новий крутий ресторан, який щойно відкрився на сусідній вулиці.

Якщо ви ШІ-компанія й хочете бути найкращим доступним планувальником подорожей, якщо вам потрібен штучний загальний інтелект, ви маєте знати, який новий ресторан зараз найпопулярніший у Парк-Сіті, штат Юта. А якщо у вас немає доступу до Park Record, нашої газети, ви цього не знаєте.

Ми не захистимо всі медіа. Так само як перехід на Spotify створив багато програвших у музичній сфері, з’являться нові переможці — наприклад, той чоловік із Данії, який створює пісні за незадоволеними запитами Spotify.

Переможцями в цьому новому просторі можуть стати саме ті речі, які люди справді хочуть повернути в медіа: більше місцевих новин, більше унікальних матеріалів, більше Reddit-подібних платформ, більше того, чим інтернет був, коли я вперше почав ним користуватися у 1990-х. Думаю, саме цього прагне більшість користувачів інтернету. І якщо ми правильно налаштуємо стимули, то зможемо заохочувати більше унікального оригінального контенту замість нинішньої медіаекосистеми, яка здебільшого просто провокує людей натискати на матеріали, щоб показати їм рекламу.

Щоб це працювало, потрібно створити спосіб зупиняти ШІ-краулери, не дозволяти компаніям, що створюють моделі, просто з’являтися на сайтах. Сьогодні знову подали позов. Музичні компанії збираються судитися з Anthropic. Білий дім підтримав OpenAI у справі проти The New York Times, заявивши сьогодні, що навчання є добросовісним використанням.

Думаю, маю зазначити, що внаслідок низки корпоративних злиттів материнська компанія The Vergeтепер судиться з Google у певний спосіб. Я буквально не маю до цього жодного стосунку. Просто все це відбувається одночасно. Це юридичний вир.

Ми скористаємося законом і скажемо: «Це незаконно, і ми покараємо вас, якщо ви зробите щось погане». Це ще не вирішено. Це проблеми з імовірністю 50 на 50, можливо, екзистенційні.

Можливо, й ні. Закон у США зараз відрізняється від законів в інших країнах, тож навколо цього існує клаптикова система. Але найкращий сценарій видно в частині справи Anthropic, де суддя фактично заявив, що навчання на всіх цих книжках є добросовісним використанням. І, до речі, не слід було красти книжки. Це було неправильно. Але якби ви їх не вкрали, а справді придбали, усе було б гаразд.

Цей результат виявився для Anthropic достатньо цінним, щоб компанія врегулювала решту справи за 2 мільярди доларів — величезну суму навіть для Anthropic.

Отже, коли ви створюєте технологію, ви тримаєте це в голові? Ринок приходить до певного розуміння того, що є цінним, а що ні, і вам потрібно не дозволяти їм просто з’являтися…

У різних країнах світу ухвалюватимуть різні правила. Як колишній юрист із інтелектуальної власності, який ще й намагається оговтатися від цієї професії, я дуже швидко думаю: «О, давайте просто використаємо інтелектуальну власність». Але це така незграбна конструкція порівняно з набагато простішим рішенням: давайте просто використаємо технології.

Я пам’ятаю, як сидів із групою медіакерівників, а вони казали: «Як ми зупинимо цих ботаніків із Пало-Альто, які сканують наші матеріали?»

А я відповів: «Я щодня воюю із північнокорейськими, іранськими та китайськими хакерами». Вони дуже вправні й ховаються. А ботаніки з Пало-Альто мають корпорацію типу C, зареєстровану в Делавері. Їх досить легко ідентифікувати порівняно з іншими. І на великому масштабі їм надзвичайно важко від нас сховатися.

Ми бачимо, що дедалі більше таких компаній готові сказати: «Слухайте, ми чітко повідомлятимемо, коли заходимо на сайт, що це саме ми, ви можете на нас покластися, і ми точно розповімо, що робимо, щоб ви могли контролювати спосіб використання цієї інформації».

Думаю, два роки тому це було цікаве питання. Але навіть такі компанії, як Google, які часом ускладнювали цей процес, тепер змінюються. Google — ніби персонаж Marvel: герой учора стає лиходієм завтра. Проблема полягала в тому, що вони казали: «Ми уклали всі ці угоди, щоб отримати доступ до всього інтернету, і тепер можемо використовувати його як завгодно».

Ми відповіли: «Раніше ви спрямовували людям трафік. Тепер ви навчаєтеся на матеріалах і не спрямовуєте їм жодного трафіку. Це інший обмін». І я насправді дуже вражений командою Google: вони значно охочіше долучаються до цього процесу. Вони розуміють цінність екосистеми. У Google є люди, які справді вірять у необхідність здорової та сталої екосистеми в майбутньому.

Деякі речі, які вони вже пообіцяли щодо прозорості свого краулера, і деякі речі, які, як я очікую, вони зроблять найближчим часом, — це добрий знак. Якщо навіть Google робитиме це й погодиться сказати: «Я оголошуватиму, що роблю, а в багатьох випадках навіть буду готовий платити за контент», — це значно полегшить переконання всіх інших ШІ-компаній робити те саме.

Як ви думаєте, потрібно закрутити гайки до кінця й справді заблокувати краулери Google, щоб змусити їх платити?

Із 15 вересня ми встановимо для всіх наших безплатних клієнтів налаштування за замовчуванням, за якого Google буде заблоковано для навчання ШІ. Але якщо вони не розрізнятимуть навчання ШІ та навчання пошукової системи, ми просто заблокуємо їх повністю.

Якщо ви власник сайту й думаєте: «Я не хочу цього для себе», ми зробимо вимкнення цієї функції простим. Йдеться лише про те, яке налаштування ми встановлюємо за замовчуванням.

Але мене дуже надихає, що добрі сили в Google усвідомлюють: екосистема має бути здоровою, вони мають грати приблизно за тими самими правилами на новому ринку ШІ, що й усі інші, і не можуть використати монополію, яку мали в пошуку вчора, щоб створити монополію у ШІ завтра.

Я багато разів говорив про це із Сундаром [Пічаї, генеральним директором Google]. Не думаю, що йому подобається, що я саме та людина, яка постійно називає це Google Zero, але нехай. Сундар дуже вдумливий і добрий. Щоразу, коли я з ним розмовляю, у мене складається враження, що він хоче сказати: «Ну, ви ж нічого не зробили. Усі ви, видавці, скаржитеся. Ви страшенно звикли до мого пожежного шланга трафіку, і у вас немає важелів впливу. Ви не створили власної аудиторії. Ви нічого не зробили. Подивіться на всі інші платформи, з якими мені доводиться конкурувати. З’явився TikTok, і YouTube довелося з ним конкурувати. З’явився ChatGPT, і пошуковій команді довелося конкурувати з ним, а ви нічого не зробили».

Здається, це і є те, що можна зробити. Ми заблокуємо пошуковий трафік Google. Ми заблокуємо краулер. Думаю, генеральний директор People Inc. говорить про буквальне блокування Google.

Стів [Гаффман, генеральний директор] Reddit став набагато агресивнішим у цьому питанні. Google не працює, якщо не може шукати ці матеріали. І для них це навіть більш екзистенційне питання.

Сама природа роботи рейтингу пошуку Google полягає в тому, що він будує дерево. Саме це робив PageRank. Він ніби каже: «Гаразд, ось надзвичайно надійний ресурс, а тепер подивімося, як він пов’язаний з усім іншим, що є онлайн».

Проблема в тому, що Cloudflare охоплює понад 20 відсотків інтернету. Якщо все це просто зникне, у центрі дерева утвориться величезна діра. Це зламає не лише пошук, а все. Ми зрозуміли, що від імені та разом із багатьма нашими клієнтами можемо сказати: «Слухайте, це більше несправедливо. Ви створюєте витрати, забираєте контент, отримуєте цінність із цього контенту — або через підписки, які продаєте на свої ШІ-інструменти, або через рекламу, яку показуєте на його основі. Це більше не є справедливим обміном». Угода має змінитися.

Я дуже пишаюся тим, що ми допомогли видавничій індустрії перейти від ситуації дворічної давності, коли я вечеряв Ñ